Відчути удар щуки - це варто того, щоб стати раніше за сонце.
Певний період нашого життя нас з Братом сусіди на дачі називали "Щукарі". Це було через те, що ми щотижня починаючи з кінця серпня по жовтень ходили вздовж берега та вишукували, виманювали та знаходили щук.
Коли нам було 9 та 14 років - ми ще не могли управляти човном на моторі. Точніше, фізично та практично - могли, бо ми ж херсонці. Але Дід з Бабусею нас на воду одних на човні не відпускали. А кожен раз з нами Дід ходити не міг.
Особливо добре щука виходить на полювання зранку після ночі. Тоді вона голодна, і виблискуюча металева наживка-блешня їй здається особливо привабливою. Ще не погано може клюнути щука під вечір, коли останні проміні сонця завертають на ніч, щоб зранку повернутися. Майже горизонтальні проміні сонця проникають в глибини діда Дніпра, знаходять там нашу блешню і виблискують її так, що навіть сама ледаща щука зацікавиться цим "сонячним зайчиком". Щука любить прощатися та вітатися з сонцем. А на осінь - щука ще й жирненька.
Щуку можна ловити як завгодно, аби спіймати.
Хтось ловить на живця (маленьку рибку живу). Для цього ловиш ту рибку маленьку, пробиваєш їй гачком спину так, щоб не вбити, але щоб і не втікла. І закидуєш цю "жертву" в безодню річки. Гачок та волосінь заважає живцю нормально плавати (це справді не зручно), шляхом чого живець трохи хаотично плаває і смикається в різні сторони. Мабуть, саме такі вібрації видає поранена риба. А, як відомо, щуки - це санітари річки. Вони поїдають всіх поранених, слабких, надкушених рибок. І тоді щука повільно підпливає до живця і... клює. Важко уявити собі, що відчуває живець, сидячи на гачку в очікуванні щуки.
А можна ловить щуку на спінінг.
Можна "тролінг" - це таскати приманку за собою на човні вздовж берега, сподіваючись що саме на твоєму шляху буде стояти щука і очікувати "коли ж пропливе приманка". Але такого модного слова "тролінг" нам тоді не було відомо, і це називалось "таскати доріжку".
Можна ловити на "джиг" (джигувать) або "твіч". Знов-таки, це зараз всі такі розумні та у них є різні силіконові, пластикові наживки, у кожної 33 відтінки, форми та навіть запаху. А тоді ми мали металеві блешні двох кольорів: срібляста або золотиста. І якщо в молодості Діда більшість блешен робили з ложки (чайна, десертна, столова), просвердлюючи в правильних місцях, відпилюючи ручку та чіпляючи гачки, то в наше дитинство вже все було більш просунуто, але все одно всі наживки були металеві, трохи відрізняючись за формою. І тоді ніякого "твіча" та "джига" ми не знали, але знали поради від Діда: "Опусти на дно, почекай 2-3 секунди, і підривай" або "ведеш повільно, а потім сіп-сіп... і знов повільно". Ось так і ловили.
Прокинувшись ще до сходу сонця, треба було підготувати снасті. Ловити щуку – це справжнє мистецтво, яке передавалося у нашій родині з покоління в покоління. Ми НІКОЛИ не використовували сітки, "павуки", "телевізори", електровудочки або вибухівку для ловлі риби. За останні дві снасті потрібно взагалі прив‘язувати до дерева тими частинами, які не заведено показувати на людях і використовувати ці снасті на них самих.
Нас цьому навчав Дід та Мама.
Щука – хижак, і її зловити не так легко. Це ваш особистий двобій з щукою. В нашому випадку - трибій, бо нас з Братом завжди двоє. Коли покльовки не було тривалий час, ми не зневірювалися. Ми знали, що щука – риба хитра і терпляча, і для її лову потрібно багато витримки. Ми змінювали локацію, манеру крутіння спінінгу, швидкість, блешню... шось треба було змінити.
І ось, нарешті, сильний ривок, який називають "удар щуки" – і адреналін заповнює кров. Відчути удар - це зрозуміти, що день пройшов не даремно. Відчуваючи силу щуки на іншому кінці спінінгу, ми з братом діяли як злагоджена команда. Зазвичай один з нас підтягував щуку до місточка, а інший допомагав підсакою (спеціальний великий сачок). Ми обережно витягували наш трофей на берег. Щука – це не просто улов, це справжній виклик, що приносить неймовірне задоволення та гордість. Найгірше, це коли щука зривалась перед самим берегом. А ще викликало багато злості, коли гачки на блешні застрягали в вузликах підсаки. Це було суцільне зло і катастрофа. Бо ти знаєш, що в річці тебе чекає щука, а твоя наживка застрягла в сітці підсаки, і ти її вже 10 хвилин намагаєшся розплутати.
Ще більше люті було від "бороди". Борода - це коли щось пішло не так, і волосінь з котушки зіскочила не правильно, утворивши сотні кілець волосіння, переплутані між собою... а-а-а-а..... Іноді на це уходила година і настрій був зіпсований. Тоді ще не було таких розумних котушок, як зараз. Тоді все було просте, дідівське - інерційні котушки.
Коли щуку діставали на берег - ми старанно знімали її з блешні. Зазвичай, сама старанна щука, впираючись і виборюючи свободу, чіплялася на всі три гачки трійника. А іноді й на всі 6 шт. Щастя було, коли щука слухняно дійшовши до берега, дісталась з води, а потім дуже чемно сама на березі відчепилась. Такій щуці навіть хотілось подякувати. Але навіть з такою щукою треба бути обережним. Щука могла вкусить за палець, руку або навіть ногу, яка опинялась поруч з її головою. Вона як собака кидалась на 10-30 см, намагаючись вхопити нас. І нерідко сліди від зубів можна було потім показувати з гордістю в школі. Коли всі в класі були подряпані кішками та котами, ми були покусані щукою.
Для зручного транспортування щуки потрібен був великий гак за формою як англійська літера "S". Гак продівався під зябри й так можна було носити цього річного дракона. Іноді щука показувала чималу витривалість, годину знаходячись без води та брикаючись. Так, іноді ми були змушені таскати цю щуку з собою по берегу, поки намагалися спіймати ще щук. Ну не будеш же ти як навіжений бігти з однією щукою до дому (на дачу), щоб кинуту щуку в сапет (це така спеціальна сітка з каркасом, яка дозволяє зберігати рибу в річці).
З однією щукою ніхто не повертається. Одна щука - це майже жодної щуки.
Коли один з нас підріс, і ми вже могли ловити паралельно двома спінінгами, то ми ловили щук на рахунок. Рахунки були різні: 2:3, 1:4, а одного разу було 1:7.
Наловившись досхочу, або десь годин до 8 ранку (бо потім вже щука в річці наїдалась і переставала активно полювати), ми повертались назад на дачу. Проходячи крізь дачі сусідів, особливо тих, де мешкали інші хлопці школярі, розуміючи що вони тільки прокинулись, ми з гордістю і поважністю проходили крізь них, тримаючи в одній руці спінінг, а в іншій - гак з 2-3 щуками. Це відчуття можна порівняти, мабуть, з тим, коли всі твої друзі по двору катаються ще на велосипеді "орльонок", а ти вже на "Аісті" або "Україні".
За традицією нашої родини, кожен, хто зловив рибу, повинен її почистити. "Хто спіймав - той і чистить". Це важливий момент, який вчив нас відповідальності. Щука, з її гострими зубами та міцною лускою, вимагала особливої уваги та вправності під час чищення. А найголовніше - швидкість. Чим більше пройде часу від вилову щуки до її очищення від луски - тим важчим буде цей бій з лускою. Щука – риба велика і потужна, і кожен рух ножа мав бути точним. Кожна рибка очищується з особливою ретельністю, адже ця риба – справжній скарб. Ми завжди намагалися зберегти її природну красу, знімаючи луску та виймаючи нутрощі з максимальною обережністю. До речі, нутрощі треба виймати особливим способом. Щука - це ж вам не карась. Хитрими надрізами під зябрами та в районі "сраки", можна було підготувати щуку до "очищення". І потім легким рухом (правда поколовши пальці) можна було за раз дістати все те, що було в середині, але там вже було не потрібне.
І ось, коли риба очищена, Мама або Бабуля, або Дід брали все у свої руки. Або це був сніданок зі смаженої щуки, або вона піде на обід в уху, або можна було перекрутивши декілька разів на м'ясорубці, зробити котлети. Але особисто мені пускати щуку на котлети завжди було шкода. Мені було образливо за щуку, що така красива риба ... іде на котлети. Для мене завжди це було прям боляче і хотілося мені сказати дорослим "Робіть свої котлети з верховодки або бичків" або "От спіймаєте самі щуку - і робіть свої котлети!".
А нашу щуку... Краще щуку було перетворити на справжній делікатес. На сковороді вона рум'яниться, набуває апетитної золотистої скоринки, і запах свіжо приготованої риби розливається по всій дачі. Щука – це риба, яку готують з особливою любов'ю, додаючи спеції та трави, що підкреслюють її смак. А м‘ясо - має певну солодкість. А ще, якщо щук і справді було декілька, 1-2 щуки можна було засолить та зав‘ялить в чистому сухому спекотному сараї.
В‘ялена щука - це щось особливо. Засолена і зав'ялена щука – це справжній делікатес, який довго зберігає свій неповторний смак і аромат ріки. Смак щуки, насичений ароматом свіжої риби та духом ранкового Дніпра, залишається в пам'яті назавжди. Не кожен у своєму житті їв в‘ялену щуку. Класикою вважається тарань, лящ, синець, товстолоб... а щука. Спробуйте і ви.
P.S. Один наш друг любить солону в‘ялену щуку з чорним солодким чаєм... Але ми вам того не казали.
P.P.S.
А поки ми ловимо щуку, ви на сайті можете обрати судака, синця, чехоню, тарань, бичків... багато всього
P.P.P.S.
Фото з сімейного архіву, який для нас вивіз наш друг з Херсона, з Антоновки під обстрілами